Канабис Ganja Конопля Сатка

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Опа, салют, бро! Давай расскажу тебе, какой у меня пиз**ец в жизни был. Все началось, когда я решил закладку шишек марихуаны купить. Пацаны, которые уже побывали в этом харде, рекомендовали мне самую качественную дозу, так что я даже канюлю взял на всякий случай. Когда я получил эту счастливую закладку, внутри меня случилась такая дурь, что я решил начать шабить геро и забыть о своих проблемах. Но вот беда, менты понюхали мой запах ирбиса и у меня началась адская паника - шугань охватила меня. Я не мог себе позволить оказаться в тюрьме! И тут я решил, что пора что-то менять в своей жизни. Ведь работа в сбербанке, это как бесплатная гречка - не всегда вкусная, но работа есть работа. Все мои братишки говорили, что это отличная возможность почистить свои деньги и наконец-то стать настоящим геро. И я отправился на собеседование. Когда я пришел в зал ожидания, я понял, что здесь сидят самые серьезные наркотики - бизнесмены, банкиры и полицейские. Говорят, что в сбере работают только крутые чуваки. Когда мой номерок загорелся на табло, я вошел в офис и увидел самого главного ментообразного босса. Он смотрел на меня, словно я был планчиком его будущего успеха. - Ты хочешь работать в сбере? - спросил он, глядя на меня с улыбкой. - Абсолютно, босс! - ответил я, стараясь выглядеть уверенно. Он задал мне кучу вопросов про мои навыки и опыт работы, но я знал, что это все формальности. Ведь у меня была закладка с бомжей в кармане, и это было мое основное достоинство. - Добро пожаловать в нашу команду, молодой человек! - сказал босс, протягивая мне руку. Так началась моя карьера в сбербанке. Я стал настоящим банковским гопом! Работать в сбере оказалось не так уж и сложно. Я проводил операции с деньгами, как на масле. Коллеги, конечно, немного чудили, но это были просто парни со своими штукатурками в голове. Я сделал себе новых друзей в банке. Мы проводили отличные тусовки, шабили марихуану и обсуждали новые закладки. Иногда босс заглядывал на нашу вечеринку, но нас это не смущало. Мы были настоящей командой, и нам было все равно, что о нас думают другие. Один из наших парней принес героин, но это была не та гречка, которую я привык шабить. Моя интуиция меня не подвела - мы были обмануты. Все наши попытки связаться с поставщиком были безуспешными. Мы были в панике, а наша команда начала разваливаться. Проклятые наркотики сделали свое дело. В этот момент я понял, что нужно менять свою жизнь. Я понял, что работа в банке - это не мое призвание. Я забыл о шабижке, закладках и канюлях. Я решил идти по другому пути и стать лучшей версией себя. У каждого из нас есть выбор. Мы можем продолжать шугаться и ныть, или мы можем выйти из этой темноты и начать двигаться вперед. Я выбрал второй вариант. Теперь я пытаюсь забыть о своих прежних грехах и строю новую жизнь. Да, время от времени я еще вспоминаю о тех временах, но теперь это лишь уроки, которые помогают мне стать сильнее. Так что, парни, выбирайте свой путь и не забывайте, что вы все еще можете стать настоящими героями своей жизни!